Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами icon

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами




НазваниеФормування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами
страница1/3
Дата конвертации07.09.2013
Размер0.56 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3


Донецький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

Відділ методичного забезпечення оздоровчої функції освіти

Слов’янський міський навчально-методичний центр


Формування мовленнєвої компетентності

дітей дошкільного віку

народознавчими засобами


2010 р.

Укладачі:

Кучерова Л. В. вихователь ІІ кваліфікаційної категорії

ДНЗ № 6 м. Слов’янськ

Сальнікова І. М. вихователь І кваліфікаційної категорії

ДНЗ № 6 м. Слов’янськ

Бунакова Л. Г. вихователь І кваліфікаційної категорії

ДНЗ № 3 м. Слов’янськ

Лягуша А. Ф. вихователь І кваліфікаційної категорії

ДНЗ № 3 м. Слов’янськ

Клименко А. М. вихователь ДНЗ № 55 м. Слов’янськ


Рецензенти:

Поуль В. С. завідуюча відділом методичного забезпечення

оздоровчої функції освіти

Ракітянська О. Л. методист Слов’янського міського

навчально-методичного центру


Затверджено рішенням Ради Слов’янського міського навчально-методичного центру від 14.10.2010 р. Протокол № 7


У посібнику автори представляють теоретичне обґрунтування проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку, надають практичні поради щодо мовленнєвого розвитку дошкільнят шляхом використання елементів народознавства. Метою посібника є практична допомога працівникам ДНЗ щодо забезпечення компетентнісно спрямованованого комунікативного розвитку дитини засобами народознавства.




Передмова


Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами. Виховання – це насамперед «вбирання» в себе кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, яка щиро цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь.

Оволодіння українською мовою як державною є найважливішим засобом національного виховання, що забезпечує не тільки комфортне існування людини в суспільстві, а й дозволяє виробити систему національно зумовлених уявлень, пізнати національний характер, мовний тип особистості.

У цілісній та багатогранній освітній системі згідно сучасної програми розвитку дитини «Я у світі» велику роль відіграє мовленнєвий розвиток дитини, адже саме від його рівня великою мірою залежить формування інтелекту, комунікативних навичок, мислення дитини, становлення базових якостей особистості, здатність самостійно та відповідально визначати свою позицію в суспільстві.

На думку К. Д. Ушинського, виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості. Тому на сучасному етапі розвитку суспільства завданням педагогів та батьків є активізація мовлення дошкільнят, спрямування його у потрібне русло, сприяння інтенсивному всебічному та граматично і фонетично правильному розвитку мовлення дітей.

Виховання особистості починається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу – мови, усної народної творчості, всієї спадщини батьків, дідів. Без оволодіння дітьми в сім'ї, дошкільному закладі культурою народу, пізнання його самобутнього національного обличчя, практичного продовження його культурно-історичних традицій, звичаїв неможливо говорити про успіх реформування освітнього процесу.

Традиції народної педагогіки наділені ознакою високого одухотворення. Завдяки їм у гущі нашого народу віками живуть, передаючись з покоління в покоління, такі благородні людські якості як любов до рідної землі, отчого краю і домівки, повага до батька і матері, світлої пам’яті своїх предків, до рідної мови, історії, відчуття приналежності до свого народу, прагнення пізнати, зберегти й передати його духовні надбання у спадок і власним дітям, онукам, правнукам.

Природне входження дитини у духовний світ і в традиційне життя рідного народу, його культуру починається у дошкільному віці. І тут вирішального значення набуває використання дитячого фольклору, який узагальнює багатовіковий людський досвід і є втіленням народної мудрості, народного світогляду, його ідеалів.

^ РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ


1.1. Загальна характеристика поняття

«мовленнєва компетентність»


У сучасній освіті поняття життєвої компетентності вживається дедалі частіше. Це поняття є сутнісним для особистісно орієнтованої моделі освіти і ключовим у Базовому компоненті дошкільної освіти та в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Найбільш узагальнено компетентнісний підхід розглядається як спрямованість педагогічного процесу на формування і розвиток ключових (базових) та предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде сформована загальна компетентність людини, що є сукупністю ключових компетентностей, як інтегрована характеристика особистості.

Слід зазначити, що поняття «компетенція», «компетентність» у психолого-педагогічних джерелах не мають однозначного визначення, а найчастіше трактуються з позицій, властивих певній науковій сфері. Означені поняття у своїй основі мають латинське «competens», що означає: досягаю, відповідаю, підходжу. Відповідно компетенція – це приналежність по праву, коло повноважень якогось органу чи особи; коло питань, у яких дана особа володіє знаннями і досвідом, а компетентність – володіння компетенцією, обізнаність з певного питання.

Компетенція визначається як внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення (знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відношень), що потім виявляються у компетентностях людини як актуальні, діяльнісні прояви. Компетентності спеціальним шляхом набуваються у процесі навчання і дають змогу людині визначити, тобто ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Компетентний – освічений у певній галузі; той, хто має право за власними знаннями чи повноваженнями будь-що виконувати або вирішувати.

На думку О. Пометун, під компетентністю людини педагоги розуміють спеціально структуровані (організовані) набори знань, умінь навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначати, тобто ідентифікувати й розв’язувати, незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Якщо сфера діяльності, в якій людина відчуває себе здатною ефективно функціонувати (тобто компетентною), є достатньо широкою, то йдеться про так звані «ключові» або життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність [12].

На думку В. Краєвського, А. Хуторського, освітні компетенції – це інтегральна характеристика якості підготовки учнів, які пов’язані з їхньою здатністю до цільового, осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності щодо визначеного міждисциплінарного кола питань. Відповідно результатом діяльності будь-якої освітньої установи В. Краєвський вважає набір ключових компетенцій в інтелектуальній, громадсько-правовій, комунікаційній та інших сферах. Оволодіння ними дозволить людині вирішувати різноманітні проблеми в повсякденному, професійному чи соціальному житті. А. Хуторськой до системи ключових компетенцій відносить такі: ціннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова та компетенція особистісного самовдосконалення. Компетентність визначається вченими як володіння особою певною компетенцією, яка також включає її особистісне ставлення до неї і предмету діяльності [8].

У науковій літературі до поняття компетентності зазвичай включають спеціально структуровану систему знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються людиною у процесі навчання. Зміст поняття «компетентність» включає не лише когнітивний, технологічний компоненти, а й мотиваційний, етичний, поведінковий. Щодо співвідношення понять «компетенція» і «компетентність» найчастіше дотримуються такої думки: компетенція складає певний потенціал, ресурс, здатність особистості, а компетентність – це актуальні прояви компетенції у певному виді діяльності, суспільному житті тощо.

Стосовно виховання дітей дошкільного віку передусім використовується термін «життєва компетентність». Відповідно до сучасних вимог дошкільник виступає як часточка великого, плинного, суперечливого, складного життя. Найголовнішим для педагога і батьків є необхідність виростити дитину домірною життю (своїй природі, можливостям, віку, зовнішнім вимогам, соціальним правилам), навчити адекватно реагувати на різні події, вчинки, якості, досягнення, знаходити в ньому своє місце, «вписуватися» в його контекст.

О. Кононко зазначає, що для того, щоб на етапі дошкільного дитинства закласти основи компетентності як інтегральної особистісної характеристики, необхідно почати з чіткого визначення змісту цього поняття, усвідомлення своєї відповідальності за наявність – відсутність у дитини зазначеної властивості, добору адекватних методів її виховання в умовах дошкільного закладу.

У Базовому компоненті дошкільної освіти компетентність розглядається як особистісна, складна, інтегральна характеристика дитини, що засвідчує її достатню обізнаність, умілість, вправність у певному колі питань. Тобто компетентність – це особистісна якість, а компетенція – коло питань, за якими зазначену якість характеризують. Близьким до поняття «компетентність» автори БКДО вважають також зрілість та авторитетність, які утворюють одну зв’язку: компетентність – компетенція – зрілість – авторитетність.

Отже, поняття компетентність засвідчує наявність у дитини відповідної інтегрованої особистісної якості; компетенція – вказує на сфери й напрями її прояву; зрілість – бажану й доступну вікові повноту розвитку компетентності (не лише знає, а й уміє, позитивно ставиться, адекватно діє); авторитетність – ступінь визнання компетентності дитини іншими – дорослими й однолітками. Основними показниками життєвої компетентності визначаються такі:

1. Оптимальна для віку модель провідної діяльності.

2. Форми активності дитини.

3. Особливості розвитку базових якостей особистості [7].

Базовий компонент мовленнєвого розвитку знань, умінь, навичок дитини є кінцевим результатом розвитку на етапі дошкільного дитинства, комплексною характеристикою мовленнєвої поведінки дитини. На думку А. Богуш, він виявляється у загальній культурі мовленнєвого спілкування, що є кінцевою метою всієї роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі.

^ Культура мовленнєвого спілкування – це дотримання на практиці сукупності вимог до правильного мовлення, що відповідає комунікативним цілям і водночас реалізує їх , а саме: а) актуальності, істинності, здатності зацікавити слухача: б) підпорядкованості законам логіки та композиції, мовній нормі; в) доцільного вибору засобів мовлення тощо.

Складниками культури мовленнєвого спілкування є культура мовлення, виразність мовлення і мовленнєвий етикет.

^ Культура мовлення – це бездоганно правильне володіння лексичними, граматичними, орфоепічними, стилістичними, фразеологічними нормами літературної мови, вживання нормативних наголосів у словах. Про належний рівень культури мовлення свідчать її правильність, адекватність, логічність, багатство, різноманітність, чистота, точність, естетичність, етичність, доречність.

^ Виразність мовлення – комунікативна якість, яка впливає на емоційну сферу співрозмовника, підтримує увагу та інтерес слухача. Вона забезпечується мовними (інтонаційними) та немовними (міміка, жести, рухи, пози, дії) засобами виразності.

^ Мовленнєвий етикет – це система сталих стандартизованих формул спілкування відповідно до соціальних ролей та ситуацій, як в офіційній, так і не в офіційній обстановці, доброзичливе спілкування в ситуаціях звертання, знайомства, подяки, вітання, прощання, вибачення, компліменту тощо [3].

На погляд науковців (А. Богуш, Н. Гавриш, А. Гончаренко, І. Луценко, А. Пасічник, Л. Калмикова та ін.), культура мовленнєвого спілкування потребує певного рівня мовної та мовленнєвої освіченості, тобто певного рівня компетентності.

За А. Богуш, компетентність дошкільника – це комплексна характеристика особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність (здатність творчо вирішувати завдання: складати творчі розповіді, малюнки і конструкції за задумом), ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль. Компетентність має вікові характеристики, які розглядаються як орієнтовні показники розвитку особистості на кожному віковому етапі, базисні характеристики компетенцій того чи іншого виду діяльності (мовленнєвої, художньої, пізнавальної, музичної, конструкторської тощо).

У мовленнєвій діяльності слід розрізняти мовну і мовленнєву компетенції, а в мовленнєвій – лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.

^ Мовна компетенція – це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії. Семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Мовна компетенція – це інтегроване явище, що охоплює цілу низку соціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок задля успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування.

^ Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності.

^ Лексична компетентність – наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, адекватне використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.

^ Фонетична компетентність передбачає правильну вимову всіх звуків та звукосполучень рідної мови відповідно до орфоепічних норм, наголосів, наявність добре розвиненого фонематичного слуху, що допомагає диференціювати фонеми, володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).

^ Граматична компетентність – це інтуїтивно правильне вживання граматичних форм рідної мови відповідно до граматичних законів і норм (рід, число, відмінок, клична форма тощо), наявність корекційних навичок.

^ Діамонологічна компетентність – розуміння зв’язного тексту, вміння звертатися із запитаннями та відповідати на них, розпочинати та підтримувати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.

^ Комунікативна компетентність передбачає вміння комплексно застосовувати мовні й немовні засоби з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціювати його [2].

Означені види компетентності формуються в процесі навчало-мовленнєвої діяльності, проте для формування культури мовленнєвого спілкування замало лише навчально-мовленнєвої діяльності. тому важливо передбачити завдання з виховання культури мовленнєвого спілкування і з художньо-мовленнєвої діяльності.

Художньо-мовленнєва діяльність дошкільників є складним олі компонентним утворенням. А. Богуш виділяє у художньо-мовленнєвій діяльності чотири провідні, стрижньові складники: 1) сприймання на слух та розуміння дітьми художніх творів; 2) відтворення змісту і виконавська діяльність (декламування, відповіді на запитання, переказування, бесіда за ілюстраціями, узагальню вальні бесіди, читання за ролями тощо); 3) театралізована діяльність (інсценування, театральні вистави); 4) творчо-імпровізаційна діяльність (ігри за сюжетами літературних творів, словесно-поетична творчість). У процесі цієї діяльності формуються різні види компетентності.

^ Художньо-мовленнєва компетентність – комплексна характеристика особистості, полікомпонентне утворення, складниками якого є когнітивно-мовленнєва компетентність (наявність у дітей знань про письменників та їхні твори, здатність відтворювати зміст відомих творів, прочитати напам’ять вірш, пригадати загадки, скоромовки, лічилки тощо); виразно-емоційна компетентність (вміння виразно та емоційно передавати зміст художнього твору, дотримуючись адекватних засобів виразності, поєднуючи мовні й немовні засоби виразності); поетично-емоційна компетентність (здатність дітей виразно читати вірші, впізнавати їх авторів, здійснювати художній аналіз тексту); оцінно-етична компетентність (уміння свідомо аналізувати поведінку героїв художнього твору, висловлювати своє позитивне чи негативне ставлення до них, мотивуючи свої моральні та естетичні оцінки); театрально-ігрова компетентність (наявність у дітей умінь і навичок самостійно інтерпретувати зміст відомих художніх творів у театралізованих іграх-драматизаціях, інсценувати відомі художні твори) [3].


^ 1.2. Дитячий фольклор як засіб формування мовленнєвої

компетентності дітей дошкільного віку


Мовному розвитку дітей у народній дидактиці надається найбільшого значення. Цікаві дослідження в цьому напрямку були проведені вченим П. Бачинським. Він стверджує, що опанування першої мови малюком є особливою формою його діяльності, яка здійснюється завдяки власним зусиллям дитини і є найважливішим кроком в освоєнні нею життєвого простору. Це, безумовно, найважливіший інтелектуальний подвиг у житті людини. На думку вченого, позитивне емоційне спілкування матері з дитиною рідною мовою в перші роки життя - найпотужніший нейролінгвоекологічний чинник як вищих емоцій, так і інтелектуального розвитку дитини, що збагачує комунікативну функцію мови і створює основу успіхів її власних зусиль як особистості в процесі освоєння життєвого простору в суспільстві [1].

Народна дидактика виробила свій погляд на мову як на динамічну систему, що не виникає у новонародженої людини автоматично, а формується поступово. На думку М. Стельмаховича, дитяча мова є основним словесним засобом народної дидактики, який чи не першого дня допомагає немовляті пізнавати навколишній світ, входити в коло родинного спілкування. Особливим в дитячому мовленні є те, підкреслює вчений, що в ньому найчастіше сконцентровані саме ті звуки, які становлять основний фонд живої материнської мови. Дитяча мова створена й представлена в народній педагогіці як стимулюючий засіб, першоелемент мовного розвитку дітей.

Прекрасним стимулюючим засобом народної педагогіки є дитячий фольклор. Він охоплює словесну творчість дорослих для дітей, і включає в себе колискові пісні, пестушки, потішки, забавлянки, небилиці, казки, заклички, примовки, приспівки, ігрові пісні, лічилки. Окремо можна виокремити дитячу творчість - скоромовки, дражнилки.

Дитина входить в мову саме через колискову пісню. В ній сповна розкриваються краса і велич усної мови. Народні колискові глибокі за змістом. Вони вчать любити рідну землю, батьків і працю, захищати правду, поважати старших. Вони виробляють у дітей слух і будять чуття мови, мелодики, створеної народом.

Н. Сивачук надає колисковим важливого значення в дитинознавстві, остільки у них віддзеркалювалися найглибинніші людські почуття та чесноти, які є творчістю жіночої поетичної душі, психологічним ґрунтом, на якому росте дитя. Спираючись на етнолінгвістичні дослідження лексики колискових пісень, педагог зазначає, що вони зберігають первинність мовної традиції, виступають оберегами з властивою їм сакральністю, словами-символами, завуальною чи ясною метою виконання: «Баєчки, баю кота» - зберігає старослов’янську форму. Від нього утворено слово балувати у значенні пестити, лікувати словом, замовляти. Відредагований віками підтекст колискових пісень є дослівним діалогом людини з Космосом. Мати-берегиня говорить з вищими силами природи, бавить дитину, люляє її, веде магічну гру-містерію [13].

М. Стельмахович викремлює такий жанр дитячого фольклору, який містить в собі елемент гри. До нього можна віднести віршики-пестушки та потішки. На його думку, пестушками дорослі супроводять перші рухи дитини. Вони багаті на мовно-сюжетні нюанси. Пестушки, вважав видатний вчений, тісно переплітаються з потішками - елементарними словесно- рухливими іграми з пальчиками, ручками і ніжками дитини. Наступним фольклорним жанром є забавлянки - пісеньки та віршики складного змісту, вже не пов'язані з грою. Своїм характером забавлянки нагадують маленькі казочки у віршах з особливим виділенням через діалоги різних причинно-наслідкових зв'язків між предметами та явищами, що сприяє розвиткові в дітей уваги і логічного мислення.

Для розвитку мовлення дітей можна також використовувати заклички, примовки, "заклички" походить від слова "закликати" - звати, просити, запрошувати, звертатися, як і "примовки" - від "примовляти", "приговорювати". Походження їх дуже давнє і пов'язане з язичницькою вірою у магічну силу людського слова, його здатність приборкувати навіть стихію природи. Він стверджує, що зародилися заклички та примовки в середовищі землеробів, тому й спрямовані вони до життєдайної землі, сонця і води. Їхній зміст тісно пов'язаний з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Тому пісенні заклички і словесні примовки можна віднести до календарного фольклору.

Багаті на творчу фантазію дітей лічилки - віршики на шість, вісім, десять і більше рядків, за допомогою яких перелічуються гравці. Головним у лічилках є те, що там переважно фігурують слова на позначення лічби. Дидактичне значення їх полягає в тому, що вони в ігровій формі, легко, доступно й швидко підводять дітей до засвоєння числових понять у їх практичному застосуванні. Важливого значення педагогіка надає лічилкам, активному залученні дітей до словникового багатства рідної мови, загостренні чуття до смислових та інтонаційних барв живого слова.

Дитяче дозвілля породило свої жанри фольклору - скоромовки, дражнилки. Цікавою, веселою і захоплюючою словесною грою для дітей старшого віку є скоромовки - чудовий витвір народної логопедії. Вони складаються з жартівливих висловів, скомпонованих з важких для швидкого вимовлення слів, якими часто розважаються діти, випробуваючи свої орфоепічні можливості та вдосконалюючи власне мовлення. У народній дидактиці їх створено чимало.

Важливу роль у народній педагогіці відіграють прислів'я та приказки. На думку педагога О.Дейч, в них чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В них зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення. В прислів'ях прихована не лише мудрість, вивірена сотнями поколінь, багатовікові роздуми і спостереження, піклування про людей та взаємини між ними, а й чарівна привабливість рідної мови, поетичний геній народу.

Окрасою народної дидактики стали загадки, які є засобом розвитку уважності, кмітливості, тямущості, випробування розумових здібностей дитини. Кожна загадка несе в собі елемент гри, що збуджує уяву того, хто має її відгадати, розвиває художнє мислення.

М. Стельмахович розкриває загадку, як короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати. На його думку, цікава загадка завжди міцно вкарбовується у дитячу пам'ять, збагачує знання і перевіряє рівень інтелектуальної підготовки, спонукає до різноманітних розумових операцій - аналізу, синтезу, індукції, дедукції і порівняння, учить мислити, логічно обґрунтовувати свої міркування, будить емоційні переживання, привчає до розумової праці, виробляє уважність, спостережливість, кмітливість, тямучість, збагачує мову, розвиває пам'ять, уяву. Кожна загадка - це своєрідний урок мислення.

Отже, виховання особистості з високими інтелектуально-творчими, духовно-моральними можливе лише за умови використання кращих здобутків народної педагогіки, серед яких вагому роль відіграє дитячий фольклор як джерело розвитку мовлення, мислення, естетичних почуттів дитини.


^ РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ З ДОСВІДУ

РОБОТИ ВИХОВАТЕЛІВ


2.1. Проектна діяльність


  1   2   3

Добавить документ в свой блог или на сайт


Похожие:

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconІгри з піском як інтерактивний метод розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку
У посібнику представлене теоретичне обґрунтування проблеми формування комунікативно-мовленнєвої компетентності дітей дошкільного...

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconДонецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти кафедра виховання та розвитку особистості відділ дошкільної освіти навчально-методичний центр відділу освіти слов’янської міської ради
У посібнику розкрито теоретичні та практичні аспекти проблеми мовленнєвої творчості дітей дошкільного віку

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconРозвиток активного мовлення дітей дошкільного віку в різних видах діяльності
Затверджено рішенням ради слов’янського міського навчально-методичного центру від 20. 10. 2011р. Протокол №2

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconМатематика. 2 Клас урок-казка вчитель І категорії віра з.І
Ця надзвичайно благородна і відповідальна місія потребує від людини високої професійної компетентності, постійної творчості, невтомної...

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconКонкурс малюнків «Кожна дитина має право»
Україну як незалежну державу; розширювати і поглиблювати уявлення про людину як частину суспільства; розвивати у дітей прагнення...

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconПрограма на симпозіумі планується обговорення таких питань: Поширеність розладів функції статевої системи серед дітей та підлітків обох статей
Україні у 2013 р., 22 травня у 2013 р., у місті Харкові на базі Державної установи “Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків...

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconВивчення побутового аспекту життя сільського населення україни періоду другої світової війни засобами "усної історії"
Вивчення побутового аспекту життя сільського населення україни періоду другої світової війни засобами “усної історії”

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconД.І. Формування гнучкої системи логістичних ланцюгів доставки вантажу залізницями України. Запропоновано підхід до рішення
...

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconПоложення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків { Із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку n 418 ( z0793-00 ) від 24. 10. 2000
Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат

Формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку народознавчими засобами iconІнструкція з охорони праці n
До роботи експедитора (приймальника товарів) допускаються чоловіки і жінки, що досягли віку 18 років

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©libdocs.ru 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы